Цілком поділяю думки Євгена. Щоправда, Кургинян не викликав у мене поваги ані як політолог, ані як експерт. Він аналізує дускусію з позиції Президент-лідер опозиції.
Це апріорі невірно. Бо в дійсності, мова йде скоріш про розмову царя з юродивим.
А з якого переляку Шевчук зобов'язаний щось пропонувати? Він громадянин. Його справа — контролювати обранців, оцінювати, підтримувати чи відкидати їх пропозиції та програмні цілі.
Може Путін і переграв Шевчука, за що йому честь і хвала. Та частина його промови, що не стосувалася маршу була дійсно цікава й конструктивна. Але чи гідно президенту викорисовувати слова на кшталт «базарить» (йому вторить наш вельмишановний експерт) А як же він вивернув принцип «твоя свобода махати руками закінчується у кінчика мого носа», не зауваживши, що кожен має право захисту від любителів сувати ніс куди н треба.Хоча, знаючи хто по професії ВВП — це не дивує.
Замість суверенних прав в цю країну прийшла суверенна демократія…
Cвяте! Про яку опозицію ти говориш? «Завдяки» адмін-ресурсу та судовому тиску, жоден опозиційний проект просто не здатний набрати сили, інституціоналізуватися. На виборах знімають з реєстрації, скорочують терміни, закривають, б'ють, лякають.
Менше послуговуйся думками «придворних» аналітиків та філософів (до них, на жаль, надежить і Дугін. Твій пост віддалено нагадав його блюзнірське («Противников путинского курса больше нет, а если и есть, то это психически больные и их нужно отправить на диспансеризацию. Путин — везде, Путин — все, Путин абсолютен, Путин незаменим»)
А щодо «демократичності» існуючої опозиції — тут я можу погодитись з тобою, щоправда, за виключенням Каспарова. Але за жорсткого авторитаризму та засилля пропаганди (а тут нічого заперечити), демократичній опозиції взятися просто немає звідки, і прийти до влади без підтримки вулиці, не втративши себе, ледве можливо.
Виросли люди, що вже не мають уявлення, яким лихом є війна. Тенденції дійсно загрозливі.
Коли натикаюсь на сцени насильства в контакті, мене значно більше лякають коментарі…
А я то думаю, як же я тебе міг не помітити на круглому столі. Тепер зрозуміло чому ми побачило дуже по-різному. До-речі, ми теж незабаром викладемо відео на vtemi.com, коли запуститься ресурс.
Скажи будь ласка, а чи було в прес-клуюі озвучено програмні моменти, чи вся дискусія розгорнулася навколо політичного позиціонування та ціннісних вимірів?
«Безумовно, ми є партією влади. Хоча у нас немає ні одного представника в органах виконавчої влади. Ні в міністерствах, ні в регіонах. Але оскільки у нас трое народних депутатів, які нашу партію представляють, ввійшли в коаліцію, то ми є представниками коаліції», — зазначив він.// pravda.com.ua/news/2010/06/21/5159878/
Ще одне посилання для Євгена.
Цікаво. А я не помітив, щоб Бондаренко виправдовувався.
Щодо опозиційності, він пояснив як є. З точки зору політ. технолога — це означало б конкурувати з дуже багатьма опозиціями, що звісно ж не резонно. Від себе додам, що Тігіпко по-перше повинен якось захищати свій чималий бізнес, по-друге, не маючи на відміну від Тимошенко та Яценюка ані депутатського мандату, ані чіткої сили в парламенті дуже потребував трибуни, інакше його електорат швидко б розвіявся.
А от на рахунок 62% за Януковича, я не впевнений. Кость дійсно озвучив таку цифру? Знаю про 52%, проте враховуючи, що люди люблять сильну владу, можу повірити в таку соціологію.
Але ці тези були скоріше другорядними в його виступі.
Був з Веронікою на чудовому майстер-класі по самоцензурі з Маріаною Максимовською.
На мою думку самоцензура є двоякою, як і будь яке-обмеження:
— повага границь та почуттів людей, збереження чистоти професії та дотримання етики;
— страх перед владою;
Ти пишеш про другий тип і я з тобою цілком згоден. Коли перемагає цей тип самоцензури на журналіста вже не треба новоязу (Оруелл). І він перетворюється в ретранслятора, інтерпретатора смислів, замість того щоб бути контролером влади і бити словом по рукам, коли треба.
Будуть поборники, аби лише вони не збороли саму свободу слова, дескредитуючи її безвідповідальними висловлюваннями.
Взагалі, фах журналіста — найскладніше ремесло…
Може я щось пропустив, прослуховуючи диктофонний запис, бо не помітив схвалення Харківських угод. Я в цій рубриці стараюсь відійти від своїх політичних поглядів, хоча визнаю, що не можу відійти від особистих симпатій. Але щодо питання національної ідентичності, то її ще слід творити, і здається Кость не зачіпав цих питань.
А твій висновок про українськість по принципу колективної поруки «якщо його шеф в уряді з табачниками та азаровими???» я б не вважав обгрунтованим. Це ж рівень припущень, чи не так?
Хоча деякий позитив в бік Януковича дійсно простежувався, але якщо ми журналісти, то оцінювати діяча за ставленням до когось, в т.ч. особливо, якщо за «правильну» (= свою суб'єктивну) позицію ми приймаємо негативне, не надто професійно. Хіба позитив-негатив, чорне-біле це надійне підгрунтя?
Мені все ж дуже цікаві твої зауваження. Давай дискутувати!
Гостро, молодець. Good conclusion. Щоправда цей міф, будучи непасіонарним, як зазначив Хавич, все ж є в рази менш небезпечним, ніж міф про золотий вік в Рос. імперії та проекція цього міфу в майбутнє.
Справа в тому, що наш сайт ще росте й розвивається. Це зумовлює ряд проблем, які ми будемо вирішувати ефективніше й швидше, якщо самі блоггери вказувати на наявність проблеми і надавати свої пропозиції. Адже блогосфера — спільний простір. І ми, модератори, такі ж блоггери, отже проблеми у нас з Вами спільні.
Я теж помічаю ці тенденції.
І коли Бакунін попереджав, що «рівність без свободи — рабство, а свобода без рівності — скотство», я бачу, що ми отримуємо мікс першого і другого. А не дарма Джеферсон казав, що той, хто жертвує свободою заради безпеки, не гідний ні свободи, ані безпеки.
Тому, о чём ты говоришь, Андрюха, имя — спираль умолчания (Ноэль-Нойман). А причины — тема отдельной статьи. Если вкратце, твой возглас отчаяния напоминает мне то, что видимо чувствовал Камю, говоря об обществе коллективного суицида.
Но у него тогда было больше причин для отчаяния, ты не находишь? Просто пойми, ты, я, Костя, Вероника и многие многие другие являемся теми, которым Ницше предрекал продолжение страданий даже при наибольшем облегчении жизни.*
А изолироватся — это путь в никуда. Опять будем по кухням сидеть да чувствовать себя узким кругом ограниченных людей. Если ты, конечно, не кичишься бытием в меньшинстве.
Ещё скажу, как колега. Я изучаю манипулирование, и везде вижу именно этот феномен. А не так же с тобой?
* Человеческое, слишком человеческое. 462. Моя утопия. При лучшем общественном строе тяжелый труд и жизненная нужда должны будут выпадать на долю тех, кто менее всего страдает от этого, т. е. на долю самых тупых людей, и эта пропорция должна будет прогрессивно распространяться на всех, вплоть до того, кто сильнее всего ощущает высшие и самые утонченные роды страдания и потому продолжает страдать даже при величайшем облегчении жизни.
Цікаво. Щодо Союзу, все неоднозначно.
Але повернення офіціозу та пропаганди, сподіваюсь, сприйматиметься як фарс, ще й тому, що не можу прикриватися жодною ідеологією. Люди вже давно не зомбі. В цьому я глибоко переконаний.
Мені стало тепло і так затишно від цієї прогулянки…
Це апріорі невірно. Бо в дійсності, мова йде скоріш про розмову царя з юродивим.
А з якого переляку Шевчук зобов'язаний щось пропонувати? Він громадянин. Його справа — контролювати обранців, оцінювати, підтримувати чи відкидати їх пропозиції та програмні цілі.
Може Путін і переграв Шевчука, за що йому честь і хвала. Та частина його промови, що не стосувалася маршу була дійсно цікава й конструктивна. Але чи гідно президенту викорисовувати слова на кшталт «базарить» (йому вторить наш вельмишановний експерт) А як же він вивернув принцип «твоя свобода махати руками закінчується у кінчика мого носа», не зауваживши, що кожен має право захисту від любителів сувати ніс куди н треба.Хоча, знаючи хто по професії ВВП — це не дивує.
Замість суверенних прав в цю країну прийшла суверенна демократія…
Менше послуговуйся думками «придворних» аналітиків та філософів (до них, на жаль, надежить і Дугін. Твій пост віддалено нагадав його блюзнірське («Противников путинского курса больше нет, а если и есть, то это психически больные и их нужно отправить на диспансеризацию. Путин — везде, Путин — все, Путин абсолютен, Путин незаменим»)
А щодо «демократичності» існуючої опозиції — тут я можу погодитись з тобою, щоправда, за виключенням Каспарова. Але за жорсткого авторитаризму та засилля пропаганди (а тут нічого заперечити), демократичній опозиції взятися просто немає звідки, і прийти до влади без підтримки вулиці, не втративши себе, ледве можливо.
Коли натикаюсь на сцени насильства в контакті, мене значно більше лякають коментарі…
Скажи будь ласка, а чи було в прес-клуюі озвучено програмні моменти, чи вся дискусія розгорнулася навколо політичного позиціонування та ціннісних вимірів?
Ще одне посилання для Євгена.
Щодо опозиційності, він пояснив як є. З точки зору політ. технолога — це означало б конкурувати з дуже багатьма опозиціями, що звісно ж не резонно. Від себе додам, що Тігіпко по-перше повинен якось захищати свій чималий бізнес, по-друге, не маючи на відміну від Тимошенко та Яценюка ані депутатського мандату, ані чіткої сили в парламенті дуже потребував трибуни, інакше його електорат швидко б розвіявся.
А от на рахунок 62% за Януковича, я не впевнений. Кость дійсно озвучив таку цифру? Знаю про 52%, проте враховуючи, що люди люблять сильну владу, можу повірити в таку соціологію.
Але ці тези були скоріше другорядними в його виступі.
Сьогодні в коаліцію входять чотири партії: Партія регіонів, Народна партія, КПУ і партія «Народна влада» //
Дякую за запитання, Євгене!
На мою думку самоцензура є двоякою, як і будь яке-обмеження:
— повага границь та почуттів людей, збереження чистоти професії та дотримання етики;
— страх перед владою;
Ти пишеш про другий тип і я з тобою цілком згоден. Коли перемагає цей тип самоцензури на журналіста вже не треба новоязу (Оруелл). І він перетворюється в ретранслятора, інтерпретатора смислів, замість того щоб бути контролером влади і бити словом по рукам, коли треба.
Будуть поборники, аби лише вони не збороли саму свободу слова, дескредитуючи її безвідповідальними висловлюваннями.
Взагалі, фах журналіста — найскладніше ремесло…
А твій висновок про українськість по принципу колективної поруки «якщо його шеф в уряді з табачниками та азаровими???» я б не вважав обгрунтованим. Це ж рівень припущень, чи не так?
Хоча деякий позитив в бік Януковича дійсно простежувався, але якщо ми журналісти, то оцінювати діяча за ставленням до когось, в т.ч. особливо, якщо за «правильну» (= свою суб'єктивну) позицію ми приймаємо негативне, не надто професійно. Хіба позитив-негатив, чорне-біле це надійне підгрунтя?
Мені все ж дуже цікаві твої зауваження. Давай дискутувати!
І коли Бакунін попереджав, що «рівність без свободи — рабство, а свобода без рівності — скотство», я бачу, що ми отримуємо мікс першого і другого. А не дарма Джеферсон казав, що той, хто жертвує свободою заради безпеки, не гідний ні свободи, ані безпеки.
Но у него тогда было больше причин для отчаяния, ты не находишь? Просто пойми, ты, я, Костя, Вероника и многие многие другие являемся теми, которым Ницше предрекал продолжение страданий даже при наибольшем облегчении жизни.*
А изолироватся — это путь в никуда. Опять будем по кухням сидеть да чувствовать себя узким кругом ограниченных людей. Если ты, конечно, не кичишься бытием в меньшинстве.
Ещё скажу, как колега. Я изучаю манипулирование, и везде вижу именно этот феномен. А не так же с тобой?
* Человеческое, слишком человеческое. 462. Моя утопия. При лучшем общественном строе тяжелый труд и жизненная нужда должны будут выпадать на долю тех, кто менее всего страдает от этого, т. е. на долю самых тупых людей, и эта пропорция должна будет прогрессивно распространяться на всех, вплоть до того, кто сильнее всего ощущает высшие и самые утонченные роды страдания и потому продолжает страдать даже при величайшем облегчении жизни.
Але повернення офіціозу та пропаганди, сподіваюсь, сприйматиметься як фарс, ще й тому, що не можу прикриватися жодною ідеологією. Люди вже давно не зомбі. В цьому я глибоко переконаний.