А таК? хіба це не так? Хто зараз президент?
Як це не звертати на постанову? На що тоді звертати?
Якщо для когось протест — самоціль, то я не з ними.
Чи наша ціль покричати, а не захистити й захиститися?
І нехай ти скажеш, що я поганий організатор, але людей на порушення, які між іншим будуть покарані (це вже не 2004-2009, вір мені, я знаю) не збираюсь штовхати.
Юра, це так, але не можна відповідати порушенням на порушення. Інакше чим ми кращі?
А з постановою давай боротися в рамках законодавства. Я консультувався з цього приводу з юристом. Але це має бути окрема ініціатива.
Це також дуже цікаво, хоча й назва видається більш привітною адептам хіба-що сцієнтизму та академізму :) Та все ж, питаю і Вас, як і Галину Орестівну Дичковську Яка з цього проекту-культу випливає етика? Якими будуть заповіді? Віра без дій, на моє переконання, не надто дієва, особливо якщо це віра в догмат чи обряд, а не у вищу сутність.
Все правда Аню, і МГУ не вабить рівнем організації. В МГІМО нас хоча б частували кофі-брейками та надзвичайно цікавими майстер-класами.
Але що там дочекаєшся, коли у їхніх аспірантів стипендія 1300 рублів? Яке їхало, таке здибало. І навіть аспірант МГУ, думаю, не відмовився б з'їздити по фулбрайту навіть на магістерку.
Мені дуже сподобалось. Хоча для мене святість — сутність досить неосяжна. Чомусь згадалося з пісні Б.Г. «Кто любит, тот любим. Кто светел тот и всят».
На рахунок євротолерантності, там дійсно потрапили в капкан. Адже толерантність, за визначенням є активною позицією й не передбачає терпимості до проявів інтолерантності.
Але чому вважати, що розп'яття повинно когось ображати? Це ж не лайка, чи карикатура на Пророка, що дійсно є брутальним виявом нетерпимості.
Проте як виразити святість в якості етики, якщо таке питання, звісно ж, є доречним.
Мой дедушка, ветеран, художник Валентин Владимирович Лассан, категорически против. Хотя считает существенной заслуги Сталина в победе. Но открыт к дискуссии по поводу заслуг.
Смію не погодитись. Адже колективне несвідоме та соціальну психологію ніхто не скасовував. Родинні травми також репродукуються, особливо коли скелети тримаються в шафі за сімома замками.
Больно, но пока не стыдно, хотя и гордится особо то нечем. Чувствую ответственность, но не вину.
Был случай, на счёт милиционеров. Не вступился, но позвонил в нужную инстанцию, мужика уже не трогали, до меня же не добрались.
А реально Андрей прав. Но пока не потеряно всё, не потеряно ничего.
Костя, знаю Ви не прихильник Вконтакті, але пропоную решті вступити в групу «В моей семье были репрессированные Сталиным» бо її малочисельність в порівнянні з «СТАЛИНИЗМ ЛЕНИНИЗМ КОМСОМОЛ etc» жахає. Андрій я думаю, пояснить суть ініціативи.
Поскольку речь зашла о Тарковском, а также об ефимерности изменений, хочу процитировать четверостишье Булата Окуджавы, посвященное Андрею Арсеньевичу и, как по-мне, проникающее в самую суть вопроса о существенности перемен.
Друзья, не надейтесь на чудо,
не верьте в заморский Сезам.
Нам плакать и плакать, покуда
Москва не поверит слезам…
Як це не звертати на постанову? На що тоді звертати?
Якщо для когось протест — самоціль, то я не з ними.
Чи наша ціль покричати, а не захистити й захиститися?
І нехай ти скажеш, що я поганий організатор, але людей на порушення, які між іншим будуть покарані (це вже не 2004-2009, вір мені, я знаю) не збираюсь штовхати.
А з постановою давай боротися в рамках законодавства. Я консультувався з цього приводу з юристом. Але це має бути окрема ініціатива.
Але що там дочекаєшся, коли у їхніх аспірантів стипендія 1300 рублів? Яке їхало, таке здибало. І навіть аспірант МГУ, думаю, не відмовився б з'їздити по фулбрайту навіть на магістерку.
На рахунок євротолерантності, там дійсно потрапили в капкан. Адже толерантність, за визначенням є активною позицією й не передбачає терпимості до проявів інтолерантності.
Але чому вважати, що розп'яття повинно когось ображати? Це ж не лайка, чи карикатура на Пророка, що дійсно є брутальним виявом нетерпимості.
Проте як виразити святість в якості етики, якщо таке питання, звісно ж, є доречним.
С обьяснениями не могу не согласиться. Больно уж мы терпимы к нетерпимости.
Был случай, на счёт милиционеров. Не вступился, но позвонил в нужную инстанцию, мужика уже не трогали, до меня же не добрались.
А реально Андрей прав. Но пока не потеряно всё, не потеряно ничего.
Костя, знаю Ви не прихильник Вконтакті, але пропоную решті вступити в групу «В моей семье были репрессированные Сталиным» бо її малочисельність в порівнянні з «СТАЛИНИЗМ ЛЕНИНИЗМ КОМСОМОЛ etc» жахає. Андрій я думаю, пояснить суть ініціативи.
Друзья, не надейтесь на чудо,
не верьте в заморский Сезам.
Нам плакать и плакать, покуда
Москва не поверит слезам…