Прощання з Новодворською
16 липня, в Сахаровському центрі проводили в останню дорогу Валерію Новодворську. Шкодую, що вперше побачив цю мужню жінку вже не живою.
Принаймні вдалося вшанувати друга України жовто-блакитним букетом.
У півторагодинній черзі до неї думав, як же почувалась 18-річна дівчинка Валерія, що з 1968 року не могла жити в брехні. Що не могла прийняти, що її батьківщина, патріотом якої вона залишилась до кінця, чинить агресію проти Чехословаччини і продовжує мордувати своїх громадян в таборах.
За поширення листівок Валерію запроторили в одиночку Лефортово, а невдовзi — в психлікарню в Казань… Сюжет «Пролітаючи над гніздом зозулі», якщо б його зробили і вдесятеро страшнішим, не передав би жах каральної психіатрії тих часів. Рік «психарки» йшов за десять — таборів. Свердлiння здорових зубiв без наркозу, введення токсичних препаратiв, повне всевладдя персоналу над «пацiєнтом»… Продовжувати не хочу.
Лише згадую свідчення того, хто знав її юною: «Яка ж вона була красива»…
Так казав наш з Веронікою друг, колишнiй в'язень найстрашнiших Сталiнських таборів, Вадим Iванович Туманов. А він знавець жіночої краси, зовнішньої і духовної.
От і я дивився на її спокійну посмішку, і згадував в день прощання саме ці слова.
Вона любила правду, можливо, понад усе. I своїм життям втілила принцип «жить не по лжи». Назва її книги «Над пропастью во лжи» якнайкраще характеризує життєву ситуацію, в якій ми знаходимось, і її причину.
Не пройшло й пів-сторіччя після вторгненя в Чехословаччину, і Валерія Новодворька стала на захист України. Не проти Росії. А проти брехні, за правду, що зараз на нашому боці.
Слова і вчинки цієї жінки не минуть.
В добрий путь, Валерія Іллівна. Спочивайте з миром.
16.08.2014
Круглашов Андрій
Принаймні вдалося вшанувати друга України жовто-блакитним букетом.
У півторагодинній черзі до неї думав, як же почувалась 18-річна дівчинка Валерія, що з 1968 року не могла жити в брехні. Що не могла прийняти, що її батьківщина, патріотом якої вона залишилась до кінця, чинить агресію проти Чехословаччини і продовжує мордувати своїх громадян в таборах.
За поширення листівок Валерію запроторили в одиночку Лефортово, а невдовзi — в психлікарню в Казань… Сюжет «Пролітаючи над гніздом зозулі», якщо б його зробили і вдесятеро страшнішим, не передав би жах каральної психіатрії тих часів. Рік «психарки» йшов за десять — таборів. Свердлiння здорових зубiв без наркозу, введення токсичних препаратiв, повне всевладдя персоналу над «пацiєнтом»… Продовжувати не хочу.
Лише згадую свідчення того, хто знав її юною: «Яка ж вона була красива»…
Так казав наш з Веронікою друг, колишнiй в'язень найстрашнiших Сталiнських таборів, Вадим Iванович Туманов. А він знавець жіночої краси, зовнішньої і духовної.
От і я дивився на її спокійну посмішку, і згадував в день прощання саме ці слова.
Вона любила правду, можливо, понад усе. I своїм життям втілила принцип «жить не по лжи». Назва її книги «Над пропастью во лжи» якнайкраще характеризує життєву ситуацію, в якій ми знаходимось, і її причину.
Не пройшло й пів-сторіччя після вторгненя в Чехословаччину, і Валерія Новодворька стала на захист України. Не проти Росії. А проти брехні, за правду, що зараз на нашому боці.
Слова і вчинки цієї жінки не минуть.
В добрий путь, Валерія Іллівна. Спочивайте з миром.
16.08.2014
Круглашов Андрій
0 коментарів