Героєм не був, але знаю Героїв
Сьогодні бачив загиблих героїв.
Хоч кажуть, герої не вмирають. Не знаю...
Сьогодні дякував живим, обіймав, тиснув їхні руки. Як і тисячі людей, що прийшли вшанувати їх.
Біль це страшно. Смерть — це жахливо. Я бачив Беркут в тридцяти метрах, що брав нас у кільце. І мені було дуже страшно. І бачив такі прекрасні лиця людей серед вогню на Грушевського. Вільних людей. Чи боялися вони? Думаю, дуже. Але робили те, що вважали гідним і у що вірили. Шкода, що за гідність така дорога ціна.
Кілька тисяч українців, що не відступили, що готові були віддати життя і Небесна Сотня, що віддала...
Мене не було серед них в найстрашніші моменти. Але своїм життям і свободою завдячую їм.
Дуже хочу, щоб цією свободою вдалося розпорядитися відповідально, так, щоб тим, хто дивиться на нас з небес не було прикро і соромно. І це не лише задача політиків. Але кожного з нас. І моя.
Сьогодні було різного. Рада Майдану, сповнена тривоги за майбутнє, за неможливість упущення можливості для зміни системи влади в Україні. І змішані почуття від виступу Юлі, і відсутність радості від спалахів феєрверків. Та мій дід розповідав, як раділи завершенню війни під Берліном. І ті кілька тисяч, що обрали стояти на смерть, але знайшли життя теж мають право бути вшанованими.
Але що буде завтра — наша відповідальність і турбота.
Хоч кажуть, герої не вмирають. Не знаю...
Сьогодні дякував живим, обіймав, тиснув їхні руки. Як і тисячі людей, що прийшли вшанувати їх.
Біль це страшно. Смерть — це жахливо. Я бачив Беркут в тридцяти метрах, що брав нас у кільце. І мені було дуже страшно. І бачив такі прекрасні лиця людей серед вогню на Грушевського. Вільних людей. Чи боялися вони? Думаю, дуже. Але робили те, що вважали гідним і у що вірили. Шкода, що за гідність така дорога ціна.
Кілька тисяч українців, що не відступили, що готові були віддати життя і Небесна Сотня, що віддала...
Мене не було серед них в найстрашніші моменти. Але своїм життям і свободою завдячую їм.
Дуже хочу, щоб цією свободою вдалося розпорядитися відповідально, так, щоб тим, хто дивиться на нас з небес не було прикро і соромно. І це не лише задача політиків. Але кожного з нас. І моя.
Сьогодні було різного. Рада Майдану, сповнена тривоги за майбутнє, за неможливість упущення можливості для зміни системи влади в Україні. І змішані почуття від виступу Юлі, і відсутність радості від спалахів феєрверків. Та мій дід розповідав, як раділи завершенню війни під Берліном. І ті кілька тисяч, що обрали стояти на смерть, але знайшли життя теж мають право бути вшанованими.
Але що буде завтра — наша відповідальність і турбота.
3 коментарі
«Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї,»- мій батько-бандерівець все життя мучив себе цим прокльоном. Та і мене теж. Мав вину, що не загинув. Повір Андрію, це не потрібно і страшно. Це жахливо.
«Вояк стріляє, Бог кулі носить» — ніхто не знає, чому вони, а не ми.
Вони віддали своє життя не за нас. Це не жертва. Це свідомий вибір БУТИ, незважаючи навіть на смерть. ЦЕЙ СВІЙ ВИБІР ВОНИ ВІДДАЛИ НАМ.
Наше право прийняти чи не прийняти.
Якщо ти знав особисто когось із загиблих, стань братом/сином/чоловіком/батьком/родичем/другом їх рідним. Бо це значить, що ти прийняв їх у свій рід. У себе.
Ми є завдяки їм.
Вони хочуть БУТИ через нас.
Вони будуть, якщо будемо ми.
Треба йти далі. Але в гідному напрямку і з гідними людьми. І пам'ятати тих, хто не дійшов.
Просто зараз стільки болю. В метро половина людей зі сльозами на очах.
Я приймаю їх дар, хоч він і великий тягар.
Тяж — зв*язок.
Велика СИЛА ТЯЖУ (зв*язку) із Небесною Сотнею. А за нею — небесні тисячі Холодноярівців, бандерівців, ідеалістів-комуністів, петлюрівців, мазепинців, козаків…
ДАР ТЯЖу — відновлення цілісності Роду.
Тяж-тон-напруга — правди від минулого до Май-бутнього.
Того, що МАЄ бути.
Дар Тяжу.
Всім нам.