На пам'ять Степану

Про Степана Миколайовича не скажеш в двох словах, а одна його книга, Даофізика, займає в нас цілу полицю.
Ми таких придбали 2, одну з яких Вовк підписав і для Лева.
Професор Вовк любив людей, але й вмів їх відфільтровувати своїми, дещо оригінальними, заявами. Поряд з ним мені хотілось мислити й жити.
Саме він був правий, стверджуючи, що «йому сказали греки», адже думка існує поза часом, і крізь сторінки «політики» до нас промовляє Арістотель, рівно як і крізь «Залучення іншого» нині живий добрий знайомий професора, Юрген Хабермас.
В ньому була глибинна сила і незламна любов до життя і праці. Він сам «зробив себе» і став наймолодшим в історії СРСР доктором філософії.
Його можна було зустріти в третьосортних їдальнях, і ні я, ні Вероніка не втрачали можливості поїсти з ним борщу. Степан Миколайович пригощав кожен раз, а моя черга платити все не надходила.
 
Я багато сказати йому не зміг,
а ще більше не встиг почути.
Він на вічний спочинок ліг
Але нам його не забути
І давайте подякуємо, що він жив
А кому? Напевне, що Богу
Перед Ним, він точно рай заслужив
Проведемо ж в останню дорогу!
І хай вдячність усіх хто його поважав,
(Розуміти ж було непросто)
В чиї душі він свою мудрість вкладав
Пронесе його до погосту
Я не хочу казати йому «прощавай»,
Бо живий він в учнях і книгах
Його праці у мудрості щедрий врожай
Проламає безпам’ятства кригу.
І тепер вже до нас говоритиме Вовк,
Як йому говорив Евклід
Він на мить пішов, він на мить замовк
Та залишив у душах слід
І ввійшов тихим кроком у вічність