Дострибалися...

Ніцше (1844-1900) зупинився на порозі ХХ століття. Епохи, за якої недолюдки, що бачили себе НадЛюдьми відправили у небуття десятки мільйонів. Про що плакав би Ніцше, побачивши, що накоїли ті, кого він визволив від моралі? Що відчув би серед тиші Біркенау? Серед стогону приречених на крематорій.
Сам Він казав, що певно вмер би, якби не стримав слова, чи вбив би когось власноруч.  Але послідовники такими дрібницями, як честь та цінність людини не переймалися...
Все почалось ХІХ столітті, в якому троє, вельми незалежно, розхитали, здавалося б, довершену картину світу, запропоновану (хоча, скоріше проголошену як істину) Гегелем.
Ці троє — Маркс, Кьєркегор та Ніцше, на мою думку, були вельми охочі влізти в майбутнє поза чергою. Всі троє любили стрибки. Маркс — з царства необхідності в царство свободи (хоча «царство» і «свобода» — речі малосумісні);
Кьеркегор — у віру (пройшовши крізь відчай). Але без любові до Божого творіння — людини і себе самого;
Ніцше — до Надлюдини, не зауваживши, що спершу треба стати Людьми.
Хотілося б, щоб ХХІ століття ми присвятили, насамперед цій задачі. Починаючи з себе.

4 коментарі

Святослав Вишинський
Для точності: Сьорен Кіркегор, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше не жили і не творили у XVIII ст., як це помилково відмітив один із коментаторів. Так само немає сенсу сперечатись, що два останні мислителі, попри відмінності між ними, в рівній мірі вплинули на історію думок XX ст., тому їх зведене порівняння в дописі автора є цілком закономірним. Те, що ці філософи за життя стояли на різних позиціях, не означає, що їхні потомки не мислили їхніми категоріями збірно та синкретично, оскільки освічена людина XX ст. формувалась під впливом не одного мислителя. Проте можна погодитись із критикою хибної аналогії між Фрідріхом Ніцше та націонал-соціалізмом – відомо ж, що перший був противником усіляких націоналізмів та колективізмів, і хай хто би не користався його вирваними з контексту словами, це не означає, що філософ має до цього відношення і його ім’я щораз має спливати при згадках ідеології нацизму.
Антон Шкуро
Це мені нагадує думку про Світ який розвивається так швидко, що згодом ми не відчуватимемо потребу в собі.
Олена Семеняка
Загалом класична трійка «філософів підозри» — це Ніцше, Маркс та Фрейд як ті мислителі, які зробили внесок в розуміння того факту, що «там, де мислю, не існую, де існую, там не мислю» (формулювання Жака Лакана як інверсія картезіанського «Cogito ergo sum»), тобто факту незбігу буття й знання (буття й свідомості). У Ніцше це насамперед виявлення певного типу вітальності за тією чи іншою системою цінностей, а також «людського, занадто людського» в основі метафізичних або світоглядних принципів (лінія генеалогії історії й моралі, зокрема). У Маркса цей розрив найкраще виражений у понятті хибної свідомості, яка не усвідомлює справжніх механізмів того, що складає суть її діяльності. У Фрейда – дешифрування несвідомих комплексів та процесів, які лежать в основі повсякденної поведінки людей («Там, де було Воно, повинно стати Я») і загалом культури («Невдоволення культурою»). Кожен з них справді пропонує здійснити революційний перехід з одного стану в інший, хоча Фрейд на можливість такого особливих сподівань не покладав. Втім, за слушним зауваженням Андрія, К’єркегор теж займає важливе місце в цій «компанії», з урахуванням його внеску в критику гегелівського панлогізму, бо ж не дарма його філософування вважають предтечею й навіть засновником екзистенціалізму. Тому можна сказати, що кожен з вказаних мислителів висуває свою програму-максимум для перетворення з пасивного об’єкта зовнішнього впливу, який не усвідомлює того, що він сам робить, у Людину, однак сама ця постановка питання все одно суто ніцшеанська («Людина є те, що має бути подолане»), як би ми не визначали суб’єкт і об’єкт подолання.
Галина Дичковська
Якби Калігула вмер у 3-річному віці, чи стало б 1 століття гуманнішим? А якби вмер Сталін?
Негативні впливи Маркса чи Ніцше є водночас позитивними можливостями суспільства подивитися на себе.
Ми всі носимо в собі і Маркса, і Ніцше, і Кєркергора. В тій чи іншій формі вони підривали брехню, на якій стояло суспільство. Інколи з брехнею летіло сторч і саме суспільство. До речі, християнство теж можна розглядати як інквізиційні вогні (до речі, останні з них горіли таки в 19 ст.)
Видається, що суть не в доктринах і догмах, а в людській природі, яка будь-що може перевернути на свою егоїстичну користь.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте