Якби
Ця замітка — не про написання альтернативної історії. Але маленька спроба захистити ту, що є. Ви помічали, як часто розріджуєте свою мову фразою «якби» (частіше ніби, а російською — как-бы, типа)? Моє зловживання цим штампом помітив Микита Петрович Сарнадський в приватній розмові. Він додав, що зараз все віртуально, не по справжньому. Тому молодь часто так говорить. Остаточним "інформаційним приводом" для написання стала лекція Ніорнадзе Валерії Гіївни в палаці Академнічному на тему чистоти мови. Проте я бачу в цій фразі глибинний підтекст та загорози. Я задумався, що мені дає ця фраза. Дійшов висновку, що таким чином можна залишати шлях до відступу у разі помилки, що це зневагомлює мої слова. Ніби й неправий, але і не помилився. Остання думка народилася при спробі узагальнити наш сумний історичний досвід «карності ініціативи» та загальносуспільного імпертиву: «будь послідовний». У мене склалося враження, що в нашій культурі помилятися гірше, аніж бути неправим. Особливо це помітно в освіті, де оцінюють не за те, що знаєш, а зе те чого не довчив. «Якби» в такому випадку стає чарівним захисником. І вже не треба відповідати за свої слова. Чого боюсь, то це почути: «от в 1932-1933 роках, ніби, був голодомор, а людей, ніби, заганяли в концтаборы». І коли помре остання жертва цих подій, чи не стане минуле змінним, як у Оруеллівсьому «1984?» Східна мудрість гласить: «той, що стверджує — багатий, той що відкидає — бідний». Останнє підтвердив нігілізм (пам'ятаєте Базарова в «Батьках і дітях»?). А що ж тоді лишається тому хто не робить ні того ні іншого. І все у нього «понарошку», ніби не насправді. «А если вы не живете, то Вам и не умирать», чи не так? Якби…
3 коментарі
Погоджуюся з Андрієм і Святом. Сьогодні людина втікає від цілісних відповідей. Кажучи, «я наче зрозумів/осягнув/побачив/почув/пощупав...», вона обмежує сприйняття, зводячись до вибору між «я зрозумів/...» і «я не зрозумів/...». Що ж це значить?
Заплітаючи себе в пориваннях між «за» і «проти», втрачається однозначність. Тобто одиничність. Цілісність. В одиниці є все! Двійка вже є одиниця з одиницею. Отже, є й вибір та сумнів — котра ж правдивіша, правильніша… істинніша?
Коли людина задається за-їчними і проти-річними питаннями, вона себе занурює в пригнічення й безвихідь.
Залишаючись при слові «наче» («ніби»), людина уникає відповіді на лишень одне питання. Не вміє відповідати й приймати рішення остаточно, отже, не вміє й дотримувати слова раз і назавжди. А чи варто з такою людиною мати щось серйозне?