Якби

Ця замітка — не про написання альтернативної історії. Але маленька спроба захистити ту, що є. Ви помічали, як часто розріджуєте свою мову фразою «якби» (частіше ніби, а російською — как-бы, типа)? Моє зловживання цим штампом помітив Микита Петрович Сарнадський в приватній розмові. Він додав, що зараз все віртуально, не по справжньому. Тому молодь часто так говорить. Остаточним "інформаційним приводом" для написання стала лекція Ніорнадзе Валерії Гіївни в палаці Академнічному на тему чистоти мови. Проте я бачу в цій фразі глибинний підтекст та загорози. Я задумався, що мені дає ця фраза. Дійшов висновку, що таким чином можна залишати шлях до відступу у разі помилки, що це зневагомлює мої слова. Ніби й неправий, але і не помилився. Остання думка народилася при спробі узагальнити наш сумний історичний досвід «карності ініціативи» та загальносуспільного імпертиву: «будь послідовний». У мене склалося враження, що в нашій культурі помилятися гірше, аніж бути неправим. Особливо це помітно в освіті, де оцінюють не за те,  що знаєш, а зе те чого не довчив. «Якби» в такому випадку стає чарівним захисником. І вже не треба відповідати за свої слова. Чого боюсь, то це почути: «от в 1932-1933 роках, ніби, був голодомор, а людей, ніби, заганяли в концтаборы». І коли помре остання жертва цих подій, чи не стане минуле змінним, як у Оруеллівсьому «1984?» Східна мудрість гласить: «той, що стверджує — багатий, той що відкидає — бідний». Останнє підтвердив нігілізм (пам'ятаєте Базарова в «Батьках і дітях»?). А що ж тоді лишається тому хто не робить ні того ні іншого. І все у нього «понарошку», ніби не насправді. «А если вы не живете, то Вам и не умирать», чи не так? Якби…